19 березня, одній із найвідоміших українок сучасності виповнюється 91 рік. Ліну Костенко вважають генієм слова, залізною жінкою та живою легендою, а її біографія є прикладом для мільйонів українців та невичерпним джерелом мудрості. Її вислови надихають на зміни і змушують замислитися над вічними темами. Усе своє життя письменниця не боялася влади та відкрито говорила всю правду про неї.
Життєвий і творчий шлях поетеси
Ліна Василівна Костенко народилася в сім’ї вчителів 19 березня
1930 року в м. Ржищеві на Київщині. Коли дівчинці було 6 років – родина
переїхала до столиці, де Ліна закінчила школу.
Ще будучи ученицею, вона почала відвідувати літературну студію
при журналі «Дніпро», який редагував Андрій Малишко. Перші вірші Ліна Костенко
випустила в 16 років.
Після закінчення середньої школи майбутня поетеса навчалася в
Київському педагогічному інституті, потім – у Московському літературному
інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році.
Одразу після завершення навчання Ліна Костенко видала свою
дебютну збірку поезій «Проміння землі».
Друга збірка «Вітрила» вийшла в 1958 році, за нею – збірка
«Мандрівки серця» (1961 р.). Поетесі одразу вдалося завоювати любов та повагу
українців, але не всім була до вподоби її творча діяльність.
«Зоряний інтеграл» 1962 року заборонила до друку цензура, і
відтоді ім’я Ліни Костенко зникло на 15 років. Увесь цей час поетеса писала «в
шухляду» та стала однією з ключових фігур покоління українських шістдесятників.
За час вимушеного мовчання поетеса не сиділа склавши руки та
створила свої найкращі твори: «Берестечко», «Маруся Чурай» та поезії, що згодом
ввійшли до збірок «Над берегами вічної ріки» та «Неповторність».
Повернутися до читачів Костенко змогла лише 1977 року: тоді
опублікували збірку її віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го —
історичний роман у віршах «Маруся Чурай», який чекав свого виходу 6 років. За
нього поетеса отримала Державну премію імені Тараса Шевченка.
Після книги італійською «Інкрустації» (1994) та «Берестечка»
(1999) Ліна Костенко знову взяла паузу. На 10 років вона вже за власним
бажанням зникла з публічного простору України. Вона відмовилася від звання
Героя України, а до громадського життя на деякий час повернулася лише в період
Помаранчевої революції.
А от літературне повернення Ліни Костенко відбулося 2010 року:
письменниця видала свій перший прозовий твір «Записки українського
самашедшого», що викликав великий ажіотаж. У січні 2011 року поетеса вирушила в
тур-презентацію свого першого роману, але 9 лютого вона перервала свій тур
через особисту образу.
Про чоловіків Ліни Костенко відомо не так багато, як зрештою і
про її життя загалом. Письменниця була двічі одруженою. Перший шлюб з Єжи-Яном
Пахльовським, що став батьком дочки Костенко письменниці Оксани Пахльовської,
протривав недовго, бо вони не зійшлись характерами.
Далі Костенко мала стосунки з Аркадієм Добровольським,
письменником і перекладачем, який пройшов сталінські табори. Тоді поетесі було
28, а йому – 48. Знову не склалося.
Другий шлюб Костенко взяла із директором кіностудії імені
Довженка Василем Цвіркуновим. Разом вони прожили 25 років, аж до його смерті. У
цьому шлюбі Ліна Костенко народила сина Василя.
Про інші романи письменниці відомо ще менше. Подейкували, що в
неї був закоханий Василь Симоненко, а от Дмитро Павличко не так давно розповів,
що досі береже коробку сірників, куплених кілька десятиліть тому, аби прикурити
їй цигарку. «Ліна Костенко була екстравагантною й курила», – згадував Павличко.
Один твір письменниці екранізували. Це – кіносценарій Перевірте
свої годинники 1963 року. У ньому розповідається про українських поетів,
загиблих під час Другої світової війни. Фільм зняли у 1964 році, але його так і
не побачили глядачі. Його так переробили, що Костенко відмовилася від
авторства.
Після презентації роману у 2010 році Ліна Костенко рідко
з’являється на людях та не дає інтерв’ю, але продовжує творити і нерідко
висловлюється про події в українському суспільстві. Поетеса нині проживає у
Києві.
Немає коментарів:
Дописати коментар