ТВОРЧІСТЬ НАШИХ ЧИТАЧІВ

Легка Василина

учениця 9-Б класу

Козівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1

РАЗОМ І ДО КІНЦЯ

(Євромайдан)

Україно, схиляюсь до тебе,

До безкраїх ланів,

До могутньої хвилі Дніпра.

Лиш надії втрачати не треба,

Бо з колін тобі встати пора.

Закували тебе у кайдани,

Не дають тобі жити,

Розривають на різні частини,

Ми ж повстали, пішли на майдани,

Не для себе, для своєї дитини.

Ми майбутнє собі будуєм,

Ми готові на все,

Щоби тільки калина цвіла,

І до мрії своєї крокуєм,

Щоб держава лиш вільна була.

Україно, як мати єдина,

Я благаю тебе, захисти нас від злої напасти.

Кожна справжня твоя дитина

Ладна голову свою покласти.

Син України не зрадить,

Бо любить державу і має безліч чеснот,

І якщо злодієм стала влада,

Право бути суддею одержав вкраїнський народ.

                                 Козова, 2013

 *   *   *

Щоб не втрачати – просто бережи,

Не загуби, не віддавай нікому свого.

Воно твоє, бо ти це заслужив,

В замін ти не отримаєш нового.

Щоб не втрачати – просто пам’ятай,

Що люди не залізні, в них є душі.

Не кривди, не ламай, не ображай,

Ти теж людина, пам’ятати мусиш.

Щоб не втрачати – просто відчувай,

Почуй прохання, думку, дай пораду.

Тоді людина, це ти точно знай,

Ніколи не віддасть тебе, не зрадить.

Щоб не втрачати – серцю довіряй,

Воно ж бо обирає лиш найкраще.

Ти маєш шанс – живи, радій, кохай,

Долай вершини, хоч буде все важче.

Щоб не втрачати – просто полюби,

І щастя не впусти, його пильнуй,

Підкорюй світ і відкриття роби,

Чужого не кради, своє шануй.

Щоб не втрачати – просто вір у себе,

Бо віра надихає, дає сили,

В житті твоєму всього вчитись треба,

І помогти, якщо тебе просили.

Щоб не втрачати – дива не чекай

Вір в магію, та не перестарайся,

Якщо ти справді хочеш – здобувай,

І на шляху до мрії не здавайся.

Щоб не згубити – залишай сліди,

Бо той, хто труднощі усі здолає,

Казатиме в житті усім завжди:

«Нічого неможливого немає!»

                       Козова, 2014

Вікторія Пахольчишин Казка про Україну та лихих поганців Давним-давно, а коли саме, вже й ніхто не пам'ятає, жила собі маленька дівчинка. Звали її Україна. Гарненька була вона, мила й привітна, а личко її прикрашала добра посмішка, а голівку-калиновий віночок. Найкращими її друзями були пташки, метелики, лісові тваринки і все-все живе, що було навкруги. З пташками Україна любила співати, особливо вечорами, коли солов'ї затягували свої чарівні пісні. Для метеликів Україна висаджувала дивовижні різноманітні квіти, що встеляли галявинку навколо будиночку. Лісові тваринки любили заходити до України в гості, адже вона завжди їх частувала усілякими ласощами. Окрім того, дівчинка була надзвичайно працьовита, встигала вона і за будиночком доглядати, і на городі поралась. Вечорами вишивала і завжди знаходила час аби приголубити своїх маленьких друзів. Та одного разу прийшла в її дім біда. Оселилось поряд вороже плем'я поганців. Жорстокі вони були, невиховані і дуже ліниві. Спочатку, вони прийшли до України і забрали більшу частину врожаю, адже самі працювати не вміли і не хотіли. Україна поплакала тихенько, але вдіяти нічого не могла. Коли настала осінь, Поганці прийшли знову і забрали в України всі теплі речі, які вона придбала для холодів. Гірко було й боляче віддавати усе, але Поганці були сильнішими. Коли настала зима і випав перший сніг, вороги мали прийти знову, аби забрати в України останнє – її теплий будиночок. Плакала дівчинка і з острахом чекала того дня, коли ж прийде вороже плем'я. І ось той день настав. Зібрала Україна останні речі, що лишилися, витерла сльози і вийшла з високо піднятою головою, аби гідно зустріти загарбників. Прощаючись з будиночком, Україна вирішила востаннє заспівати. Спів її понесло лісами і полями, почули тваринки й пташки сум в її голосі і кинулись на допомогу. Зібралися всі, як один, і великі і маленькі: пташки, ведмежата, зайчики і, навіть, малесенькі мишки. Стали всі стіною навколо України, аби захистити дівчинку. У поганців це викликало сміх, вони зухвало викрикували: «Що нам маленькі пташки і зайці? Геть з дороги!».Та ніхто не відступив, тваринки лише ближче притулились до України і навіть не думали тікати. Дівчинка щиро посміхнулась. Вона була дуже вдячна друзям за підтримку, але розуміла, що проти дикого племені вони безсилі. Так би все і закінчилось, та з’явився могутній сильний вітер. Він грізно дмухнув на поганське плем'я і наказав їм забиратися геть. Виявляється, Поганці були страшенними боягузами, отож двічі повторювати не довелося. Дременули хто куди, так їх ніхто і ніколи більше не бачив. Україна і досі живе у тому будиночку. Співає чарівних пісень і засіває землю зернами щирої любові і доброти. Посіяні зерна проростають у душах її дітей- українців. *   *   *  Осінь, осінь наступила, Все навкруг вона залила. Лиє дощ, мов із відра, Ох, ця осінь дощова. З кожним днем усе зимніше – Холодніше й холодніше, Осінь пізня настає, Сонце менше гріть буде. Та все ж осінь - прекрасна пора, Любить її вся дітвора. Листя й квіточки збирає, І серденько звеселяє.       *   *   * Юлія Іваницька Осінь золота прийшла Завітала у сади, гаї, поля. Зелене листя Прикрасила у червоне і барвисте. Стоїть над водою верба, Похилила віти аж до дна. Птаха на гілці сумує, Бо вже осінь чує. Вона до нас завітала, Ми її так чекали. Подарунки щедрі вона принесла, Ось така осінь чарівна. *   *   * Діана Попадюк Художниця осінь До нас завітала І пензликом своїм Все розфарбувала. Зібрала в комору Щедрий врожай, І скоро ми скажем їй «Осінь прощай». Листочки опали, І сонця нема. Стає холодніше – Приходить зима.  *   *   * Тетяна Мартиновська Завітала до нас у гості Чарівниця-осінь. Усі дерева позолотила, Все навкруги прикрасила. Прикрасила поля і гори І парк зелений, і простори, Прикрасила усю Україну, Уквітчала червону калину.