Осінь... Пора радості та смутку, пора спокою й тривог,
найбагатша, найщедріша пора. Можливо, саме тому так багато свят.
Це і свято Різдва Пресвятої Богородиці, або, як кажуть у
народі «Друга Пречиста», і одне з найбільших свят – свята Покрова – Покров
Пресвятої Богородиці і Приснодіви Марії. Для нас, українців, це свято християнське і
національне, воно символізує зв'язок поколінь, невмирущість героїчних традицій
нашого народу. З недавніх пір свято Покрови відзначається ще й як День
українського козацтва, День захисника Вітчизни.
За рішенням політичного проводу ОУН для захисту мирного
населення України від знущань німецької та радянської окупаційної влади саме,
день 14 жовтня визнано днем утворення Української Повстанської Армії.
А 13 листопада 1918 р. було проголошено самостійну
Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР), президентом якої згодом став Є.
Петрушевич. Поява цієї держави стала наслідком дії багатьох чинників, перш за
все високого рівня національної свідомості українців, які мешкали в
Австро-Угорській монархії, і у день 1 листопада 1918 року довели, що
волелюбність і прагнення до своєї держави є основною цінністю.
Саме цим подіям в житті нашої держави, нашого краю –
76-річниці УПА та 100-річчю створення ЗУНР в Козівській центральній районній
бібліотеці була присвячена історико-патріотична година «Моя доля мудра
загадка».
Присутні у світлиці, небайдужі до чистоти духовних
криниць, до натхненної творчої праці та наділені великою любов’ю до краю
по-особливому вітали: Ядвігу Миколаївну Федик– літератора, громадсько-політичну
діячку, краєзнавця та Ольгу Михайлівну Червінську – героїню повстанського руху
політкаторжанку.
Ядвіга-Христина Федик (дівоче прізвище Балацька)
народилась у національно-свідомій родині. Батько був вояком в Українській
Галицькій Армії, під час польського панування – активним членом «Просвіти» і
УНДО. Мати брала участь в аматорському гуртку. Один брат матері воював в УПА і
загинув, а другий – у дивізії «Галичина».
Ядвіга Федик – одна з організаторів районного об’єднання
товариства «Просвіта» в 1989 році та одна з перших членів Руху і Демократичної
Партії України. Друкувала статті в різних газетах.
На честь 10-ліття Незалежності України, Ядвіга Миколаївна
у видавництві «Джура» видала книгу історико-мемуарний нарис «Роки і люди. Місто
Козова за півстоліття (1944-1994 рр.)» і перевидана з доповненням, що включає
події до 2002 р. Цю книгу визначають щирість і конкретність у висвітленні
подій, що відбувалися у типовому галицькому містечку – Козові – на тлі епохи,
що як ніяка інша вплинула на суспільне життя та світогляд його мешканців. Нарис
охоплює п’ятдесятилітню історію і є ще одним прагненням осмислити та розкрити
етапи відродження національної самосвідомості краян. Він емоційний, здатний захопити уяву,
насичений спогадами очевидців, містить світлини, витяги з архівних документів,
історичні коментарі авторки і складається з дванадцяти розділів.
До 120-річниці з дня народження Іванни Блажкевич, Ядвіга
Миколаївна виступила упорядником і редактором спогадів про Іванну Блажкевич
«Життя, віддане Україні», яке побачило світ у видавництві «Горлиця» в 2006
році. Ця книжка має велике значення у виховання молодого покоління патріотизму,
безкорисливого служіння українському народові. Ядвіга Миколаївна є однією з
небагатьох козівян, що справді займалися національно-культурним розвитком
Козови та Козівського району.
У своєму виступі пані Ядвіга зупинилася на своїй творчості,
на участі в процесі національного пробудження українців у 80-х роках ХХ ст., на
діяльності у районному Товаристві української мови та Союзі Українок, на
безпосередній участі у створенні осередку Народного Руху України у Козові.
Підкреслила, що має багато творчих напрацювань до нової книги. «Я дуже вдячна
вам за те, що вийняли мене від того небуття, такого. Так, мені дуже приємно, що
про мене згадали. Я дійсно була учасником куска історії України, маленького,
Козівської, але була. Я пам’ятаю це.» – підсумувала свій виступ Ядвіга
Миколаївна.
На діяльності жінок вибудовувалися цілі ділянки
повстанського руху: жінки працювали зв'язковими та кур'єрами, робітницями в
підпільних друкарнях, були пропагандистками, розвідницями, інформаторами служби
ОУН. Українські жінки нарівні із чоловіками винесли всі труднощі підпільної
боротьби, демонструючи високий зразок любові до України та бажання жити у своїй
незалежній державі. За таку їхню життєву позицію і діяльність багатьох із них
радянською владою було згодом убито, ще більше заарештовано як
«бандпособників», ув’язнено і заслано до концтаборів.
Про це у своєму виступі наголосила Ольга Михайлівна Червінська
– член ОУН, політкаторжанка, громадсько-політична діячка. Ольга Михайлівна
одночасно є щирою патріоткою, люблячою мамою та бабусею, і просто надзвичайно
доброю людиною. Народилася Ольга Михайлівна в 1927р. в Козові, у тихий вечір. І
тільки чути як падає пожовкле листя і як у хаті Стеців пробивається десь
далеко-далеко у небо дитячий голосочок. Саме тоді з’явилася на світ дівчинка
Оля. Ніхто не знав, що з цього тоненького дитячого голосочка буде великий
сильний і мужній голос жінки, яка боролась за Незалежність України. Проходили
роки, Оля тримала середню освіту. В 1944 році в Козову прийшла більшовицька
влада. В той час Оля працювала секретарем суду і мала інформацію про НКВД. Дівчина
діставала потрібну інформацію для повстанців і писала грипси. Оля Михайлівна
ризикувала всім, але сповіщала про небезпеку. Давала інформацію про кількість
осіб у гарнізоні, де розміщені, яку мають зброю. На жаль, повстанці залишились
без допомоги пані Олі, бо 18 червня 1947 року її заарештували. Ще до сьогодні
вона не знає, як її грипси потрапили до рук енкаведистів. Тримали Ольгу в
Козові у камері-одиночці: били, катували, аби про все довідатись. 30 серпня
1947 року військовий трибунал засудив Ольгу Червінську на 10 років позбавлення
волі в таборах суворого режиму, на 5 років позбавлення прав по ст. 54-1а-11. Вивезли
до Львова, потім у Свердловську область на Урал, а далі Комі АРСР та Воркутські
табори. І тільки велике терпіння дало змогу опинитись їй у своїй рідній, любій
серцю Козові.
На закінчення своєї розповіді про участь в ОУН-УПА пані
Ольга прочитала присутнім молитву, яка підтримувала її на засланні.
У зв’язку з хворобою, не змогла бути присутньою на заході
Мирослава Петрівна Райтер – член ОУН, політкаторжанка, громадсько-політична
діячка. А на долю цієї незламної жінки випало немало – пережила голод і холод,
і тюрми і сталінські табори.
Мирославі Петрівні Райтер в травні цього року виповнилося
92 роки, але вона дякує Богові, що у свій вік почувається добре, незважаючи на
всі життєві випробування. Спогади про
минуле снуються ниточкою упродовж всього життя Мирослави Петрівни.
Зважаючи на те, що весь рід Мирослави Петрівни був
вченим, (батько був професором, мама вчителькою) і Мирослава (тоді ще Костів)
вступила до Бережанської гімназії, здавалось би, життя її повинно було
скластися непогано. Але всі акценти у ньому розставили тодішні події, які
відбувалися в Україні. Мирослава Костів,
будучи вчителькою, відважилась вступити у ряди ОУН–УПА. У 1949 році її арештували. А далі тортури і
концтабори. Після звільнення, жінка і не мріяла про вчительську роботу, бо
таких «ворогів народу», як вона не приймали. Згодом Мирослава Петрівна вийшла
заміж. Чоловік Володимир теж був засуджений до смертної кари, та її замінили на
15 років каторги.
Зараз Мирослава Райтер живе сама. Часу тепер в неї багато
і вона вишиває. Часто згадує пережите, розповідає це іншим. «Розгортаю життя,
як сувій полотна» – так глибоко і проникливо відчуває вишивку Мирослава Райтер
– борець за правду, волю та незалежність України. Ця мужня жінка провела на
засланні багато років, і весь час вишивала. Бо це було її потребою, її життям,
її зв’язком з рідною Батьківщиною.
Музичні вітання присутнім в залі подарували: квартет
Козівського районного будинку культури в складі Світлани Андрушків, Світлани
Луцишин, Марії Бінерт, Іванни Андрушко; лауреат Всеукраїнських та міжнародних
конкурсів, учениця Козівської школи мистецтв та Козівської державної
української гімназії ім. В. Ґерети Наталя Любінська, регент церкви святого
Василія Ігор Коханівський, регент церкви Успіння Пресвятої Богородиці Микола
Ненза.
На закінчення заходу зі словами побажань та подяки
виступили голова районної організації політичної партії «Українська Галицька
партія» Роман Миц та заступник голови партії Микола Круць, які вручили квіти
пані Олі Михайлівні та пані Ядвізі Миколаївні. Квіти також передали і пані
Мирославі Райтер.
В залі були присутні люди, у кожного з яких життєві
історії різні. Але до багатьох із них час від часу приходять спогади, інколи
набігають хмаринки туги, і думається, що саме такі зустрічі збуджують пам’ять
про все хороше, незабутнє, що було в житті, допомагають почуватися не самотнім.
То ж нехай вічною для усіх нас буде естафета добра і
любові. Бережімо родину, і нехай міцною непереможною ніким і ніколи буде велика
наша родина – Україна.
Немає коментарів:
Дописати коментар