З УКРАЇНОЮ В СЕРЦІ

  «Люблю Поділля, і стрімкі Карпати,

 і в юності усміхнену красу...».

 Так починається один із численних віршів нашого талановитого земляка і сучасника Володимира Вихруща, 80-річчя якого відзначається в ці березневі дні. Народився Володимир Павлович 4 березня 1934 року в селі Августівка Козівського району в селянській родині. Йому було підвладне все: і глибина поетичного слова, і перо журналіста-публіциста, і таємниці землі, і царина економіки, і педагогічна нива, і наукові дерзання, і нелегка адміністративна рутина.

Він відомий державний діяч, письменник, заслужений економіст України, автор понад 100 наукових праць, багатьох монографій, навчальних посібників, збірок поезій.

В Козівській центральній районній бібліотеці пройшов тиждень читання творів відомого земляка «Я вас і Україну так любив...». Досить відкрити будь-яку збірку і на вас повіє запахом ранкового і вечірнього поля, озветься голос душі, переповненої любов’ю до землі та хліба, до рідної неньки-України.

Володимир Вихрущ – лауреат літературних премій ім. братів Лепких та ім. Іванни Блажкевич. А з ініціативи обласної ради профспілок у 2001 році засновано обласну премію в галузі літератури ім. Володимира Вихруща.

23 червня 1999 року не стало чудової людини фахівця в галузі економічних наук, наставника та вихователя молоді, патріота, талановитого поета-лірика і публіциста, який так велично оспівав у своїй творчості матір Україну, її красу та складну історичну долю.

Спадщина В. Вихруща чимала. Його творчість є надзвичайно актуальною й сьогодні. Його пісні виконуються на багатьох сценах України та світу. Його учні та послідовники продовжують наукову справу свого вчителя. Його діти є гідними пам’яті свого батька. А отже, Володимир Вихрущ живе і творить разом з нами.

Кличуть, кличуть зорі малинові:

За свободу боремось свою.

Україно рідна, ми готові

За твій Прапор впасти у бою.

Вікові носили ми окови

І косили змервлені жита...

Засіяє променем онови

Україна наша золота!

З іменем Отця святого й Сина

В злагоді відвернем меч борні.

Усміхнеться під вікном калина

І рушник барвистий - на стіні.

Поступ наш – з горіння молодого:

Скинули з плечей тяжке ярмо.

Ми не хочемо добра чужого,

Та свого ми зайдам не дамо.

Для любові в нас серця відкриті,

Хоч полонить душі наші щем.

Хто нас хоче на шматки ділити,

Замахнувся той на нас мечем.

Волі ми відчули насолоду,

Заясніла рідна сторона.

Ні, немає Заходу і Сходу –

Україна, як життя, одна.

(В.Вихрущ «Синівська вірність», уривок)