НАЙКРАЩИЙ КРИМСЬКИЙ ПОДАРУНОК УКРАЇНІ

15 січня виповнюється 150 років від дня народження Агатангела Кримського.

Агатангел Кримський – видатний мовознавець світового значення. Народився у Володимир-Волинському в російськомовній сім’ї.

Батько, татарин із білоруським корінням, був учителем історії й географії, мати походила з відомого польсько-литовського роду. Тож Агатангел не раз підкреслював своє цілковито неукраїнське походження, а проте казав: «Я родивсь і виріс на Вкраїні та й українізувався».

Зважаючи на те, що він був вихідцем із Криму, його стали називати Кримським.

Цікаві факти з біографії Агатангела Кримського:

• У три роки умів читати, у п’ять пішов до училища в Звенигородці, далі – навчання в Острозькій та Київській гімназіях і вступ до відомої Колегії Галагана;
•  Володів від 60 до 100 мовами й сам жартома відповідав: «Легше буде сказати, яких я мов не знаю»;
• Був знайомий з такими відомими людьми, як Михайло Драгоманов, Павло Житецький, Леся Українка;
• Щастя в особистому житті не мав, лишався самітником;
• Залишив першокласні наукові праці з тюркології, семітології і україністики («Українська граматика», «Давньокиївська говірка», «Українська мова. Звідки вона взялася і як розвивалася»);
• Академік Кримський заперечував теорію про «колиску трьох братніх народів», висуваючи натомість гіпотезу про українську мову.

Агатангел Кримський | Пишемо історію

Пропонуємо вам ознайомитися з декількома віршами видатного українського вченого.

З гайневих пісень

Я квітку кохаю. Котрую ж — не знаю

І гину з нуди.

Побачу цвіточок, дивлюся в віночок.

Щоб серце знайти.

Все пахне, розквітло…

Вечірнеє світло…

Лящить соловей…

Шукаю я серця, що любо так б’ється,

Не так, як в людей.

Лящищ, соловію?.. Я все розумію

З жальких твоїх дум.

В обох нас знемога, і сум, і тривога,

Тривога і сум.

***

Забрався я на шпиль… Внизу носились хмари…

Дививсь у далечінь: на море, на Бейрут.

Тут глетчери, зима, а там буяють чари…

Палючий, дивний край!.. Чудовий райський кут!

Леліється Бейрут… Блискучий сад тропічий,

Де пальма розрослась на килимі з лілей!

І ллється аромат гарячий, наркотичний

З п’янючих тубероз, розкішних орхідей.

Дивлюсь і на Ліван… там дише прохолода…

Зеленая лука… Пахучая роса…

Смолистий свіжий ліс… Могутняя природа…

Рожевії гаї… Весняная краса!

А тут, над хмарами, куди отсе я скрився,

Глибокії сніги та скелі ледяні.

І з-під тії кори синенький ряст пробився

Та й тихо-лагідно всміхається мені.

Дужіша від кедрин — ся квіточка бліденька;

Поборює зиму і крижаную луть.

Така — моя любов: горить собі тихенько

І, не палаючи, пропалює всю грудь.

1900

 

У горах ліванських…

Скали... Кедри... Скоро й вечір.

Я сумна стою.

В’ється стежка... Ох!.. чи йтиме ж

Той, кого люблю?..

 

Тінь в долинах... Верхогір’я

Наче золоте...

Гасне сонце... Тоне в морі...

Любий! де ж ти?! де?!

 

Впала ніч... Шакали виють...

Вітер... Мов зима!

Я всі очі прогляділа,—

Милого нема!

 

Горді пальми. Думні лаври…

Горді пальми. Думні лаври…

Маніячливий кипарис.

Океан тропічних квітів…

Ще й цвіте цитринний ліс…

 

Я хитнувсь, бо наче впився

З аромату тих квіток.

Аж погляну: коло пальми

Простий житній колосок.

 

"Гей, земляче! — шепче колос,

Похилившись на стебло. —

Ми чужі для цього раю, —

Що ж сюди нас принесло?"

1898