Стаття з газети «Вільне слово»
29 січня-4 лютого 2021 року №4 (7620)
У народі є таке прислів’я «З ким пристаєш, таким і сам стаєш». Справедливість та достовірність такого тлумачення хоче підтвердити й автор цих рядків. Для прикладу назву ім'я вчителя, краєзнавця та публіциста Володимира Хоми.
Так
сталося, що 1957 року моя сестра Марія стала на рушник подружнього життя із
його братом Богданом Хомою. Саме вплив цих двох братів сформували мій
соціальний стан, бо завдяки шваґру Богдану я став фінансистом, а Володимиру –
краєзнавцем. Пригадую, як у роки московсько-більшовицької заметілі моя сестра,
яка із шваґром, живучи в Микулинцях, не раз привозила та читала нам газетні
статті з дописами Володимира про видатних сподвижників культури, літератури,
мистецтва, імена яких тоді були замовчувані. Саме через те всі вони були
цікаві, захоплюючі та серед небайдужих людей мали певний інтерес. Пізніше в
мене проявився ще інший фактор зацікавленості – велика любов до літератури.
Тоді Іванна Блажкевич любила повторювати, що дідівська кров пульсує в моїх
жилах, бо мій дідо Антін продав два морги поля й за ті гроші закупив книжки для
Денисівської читальні «Просвіти», яка спершу поміщалася в його власній хаті на
Вигоні. Безперечно, що знав про те й Володимир Хома, який називав себе її учнем
та був частим гостем у незабутньої письменниці-землячки. Тому, думаю, що
захопленням мати власну бібліотеку, було сформовано вже не по цій приказці, а
по генах спадковості.
У 1969
– 1993 роках працюючи у фінансових установах Козови, я особисто знав усіх
поціновувачів літератури, яких часто бачив у книжковому магазині, котрі щось
шукали для свого зацікавлення чи розради душі. Ними були небайдужі представники
тодішньої влади – голова райвиконкому Ігор Коковський, начальник управління
сільського господарства Василь Ткаченко, голова колгоспу Василь Тринька,
працівники районного комітету КПУ Зиновій Куціль, Богдан Яремко, а вже після
них вчителі Купчинецької школи – Володимир Хома, Богдан Заставецький та Богдан
Савка, завідувач клубу у с. Золота Слобода Ярослав Тучапський та автор цих
рядків. Й усі ми мали в домашніх бібліотеках понад 1000 примірників дефіцитних
книг. Саме через потяг до книжок та друкованого слова коли лиш приїздив у
Козову Володимир Хома, то не йшов провідувати свого брата, а мене, бо ми обидва
жили однаковим захопленням. З приводу його приїзду, я залишав на потім свою
роботу й ми, починаючи з книжкового магазину, поринали у життя духовне. А в
кінці робочого дня поїздом їхали додому, до станції Денисів-Купчинці, з якої
вже мусили розходитися по своїх домівках.
В
пізніших роках, з 1993 року я із Володимиром Хомою працювали науковими
працівниками Денисівського краєзнавчого музею. Тому про духовне захоплення та
творчий потенціал свого наставника, а згодом побратима, мені здається, що знаю
набагато більше ніж хтось зі сторони. Завдяки тому, в ознаку поваги та
вдячності за сотні спільно проведених за розмовами годин, у 91-річницю від
народження Володимира Хоми – цього ентузіаста та сподвижника краєзнавчої справи
й хочу мовити своє добре слово.
Народився
він 2 лютого 1930 року в селі Денисові, вірніше на його хуторі чи вулиці з промовистою
назвою Ставки, що неподалік села та був першою дитиною в селянській родині
Івана та Марії Хомів. Молодшими за нього були – мій шваґер Богдан (з 1932 р.)
та Михайло (з 1947 р.). Закінчив Володимир Хома Денисівську семирічну школу в
1945 році, а середню освіту здобув у Козлівській середній школі. Після цього
працював вчителем початкових класів у Покропивнянській семирічній школі. 1950
року поступив на філологічний факультет Кременецького вчительського інституту
(заочне навчання), але у жовтні того ж року призваний у ряди Радянської Армії,
в якій пройшов офіцерську школу. Звільнений у 1953 році офіцером запасу. Після
повернення ще три роки продовжував навчання в Кременецькому педінституті та
паралельно став до праці вчителем початкових класів, а через рік вчителем
німецької мови в Ценівській семирічній школі.
1956
року переведений у Львівський державний університет імені Івана Франка, який
закінчив у 1959 році. Дипломну роботу захистив по творчості класика української
літератури Андрія Чайковського на «відмінно». Відтак працював учителем
німецької мови в школах сіл Мала Плавуча, Кальне, а з 1961 року, 32 роки в
Купчинецькій СШ (усі Козівського району).
Від
1959 року свою педагогічну працю Володимир Хома почав поєднувати з
дослідницькою у сфері культури, літератури, фольклору та мистецтва, яку
друкували найрізноманітніші органи вітчизняних та українськомовної зарубіжної
преси, кількість яких, за підсумками дослідників, сягнула біля двох тисяч.
Згодом, поряд з публіцистикою він почав упорядковувати та писати свої власні
книжки.
Першою
ластівкою у Володимира Хоми була впорядкована книжка Павла Думки «Веснянка»
(Львів, «Каменяр», 1970. Пізніше він у співавторстві з П. Бабяком уклали та
видали бібліографічні покажчики «Хлібороб» (1971), та «Іванна Блажкевич»
(1980). В роки радянської влади Володимир Хома ще упорядкував дві книжки Іванни
Блажкевич «Прилетів лелека»(1971) та «Чи є в світі що світліше» (1980).
Але по
справжньому відкрився в нього талант до науково-дослідницької праці при
незалежній Україні, під час яких побачили світ упорядковані з його передмовою
книжки Іванни Блажкевич «У дитячому садочку», «Драматичні твори для дітей»
(1993), «Щаслива рука» (1998), Євгена Бородієвича «У чотирикутнику смерті»
(1993), Павла Думки «Молитва рільника» (1994), «Іван Франко в Купчинцях і
Драгоманівці» (1996), Мирослава Коваля «Драгоманівський ранок» (1998), Василя
Ярмуша «Над Серетом» (1998), Богдана Мазепи «Полум'яні акорди» (1998). Він
видав свої власні книжки «Провідник «Єфрем» (1997), «А Денисів село славне»
(1997), «Павло Думка. Літературний портрет», «Герої визвольних змагань на
Драгоманівці» (1999), «Літературно-мистецька Козівщина», «Столітнє село
Яструбове» та багато інших.
За
життя Володимир Хома був членом Національної спілки журналістів України,
Всеукраїнської спілки краєзнавців України, почесним членом ВУТ «Просвіти»,
членом товариства імені Богдана Лепкого, лауреатом літературно-мистецької
премії імені Іванни Блажкевич (1993), ініціатором встановлення пам'ятників
Івану Франку та Павлу Думці в Купчинцях...
Погасла
свічка життя цього допитливого філософа-мандрівника на 76 році життя – 6 березня
2005 року. Похоронений у селі Купчинцях.
Зараз
у Денисівському краєзнавчому музеї є фонд Володимира Хоми, в якому поряд із
друкованою та рукописною спадщиною зберігається відеокасета із записом
проведення ним екскурсії. Та нажаль епістолярна спадщина, а це насамперед сотні
колись зібраних ним фотографій, ще губиться в тіні.
Богдан
САВАК,
директор
Денисівського краєзнавчого музею
Немає коментарів:
Дописати коментар